Марія Монтессорі

ВСТУП
Закон України  «Про загальну середню освіту» орієнтує всю систему освіти на формування освіченої творчої особистості. Це повинен бути учень зі стійкими інтересами до знань, загальною ерудицією, широкими й міцними знаннями, здобутими на уроках і під час позакласної  роботи, з достатньо високим рівнем загальнонавчальних та спеціальних умінь і навичок.
Забезпечення потреб дитини, створення умов для її повноцінного розвитку – один із найважливіших пріоритетів політики держави і моральний обов’язок кожного громадянина.
Виняткової турботи потребують діти з  особливими освітніми потребами. Таким дітям з перших днів перебування у школі необхідно створити оптимальні умови, які б допомогли звести до мінімуму наслідки їхніх розладів. Їм необхідна допомога і, що найважливіше, доброзичливе ставлення оточуючих.
Навчання та виховання слабозорих дітей доволі специфічне і непросте. Відомо, що успішність у навчанні і вихованні залежить від розвитку таких показників, як самостійність дитини, сформованість у неї засобів пізнавальної діяльності та адаптації в навколишньому середовищі. Тому доречно сказати, що виховання цих важливих показників потрібно починати з раннього періоду становлення особистості.
Закон  України про Освіту (1991р.) передбачає впровадження в навчально-виховний процес альтернативних технологій і форм навчання. Однією з таких технологій є теорія і практика виховання і навчання, автором яких є італійський лікар, педагог М. Монтессорі. Педагогіка М. Монтессорі не тільки розділяє погляди гуманістичної педагогіки і підтримує декларацію про те, що у дитини є такі ж права, як і  у дорослого, але й в практичній діяльності враховує психологічні особливості в розвитку кожної дитини.
Кредо педагогічної діяльності італійського педагога: «кинути промінь світла і піти своєю дорогою».
Мета цієї педагогіки: ЗБУДИТИ В ДИТИНІ ЛЮДИНУ, ЩО ДРІМАЄ В НІЙ.
М. Монтессорі створила педагогічну систему, яка максимально наближена до тієї ідеальної ситуації, коли дитина навчається сама. Вчитель спостерігає за діями дитини і допомагає лише в тому випадку, коли це справді необхідно.
ДОПОМОЖИ МЕНІ ЗРОБИТИ ЦЕ САМОМУ –  головний принцип системи М. Монтессорі.
Система М.Монтессорі  зацікавлює, захоплює до роботи з дітьми, тому що максимально наближена до тієї ідеальної ситуації, коли дитина навчається сама.
Марія Монтессорі  відкрила «секрет дитинства», і його важливість для формування людини виражається в можливості вести дитину за її власним внутрішнім  шляхом і незалежністю, з  чистим екологічним баченням зв’язку і спорідненості з природним і соціальним оточенням і необхідністю боротися за  ідеали  миру в усьому світі заради виживання людства.
НАДАТИ ДИТИНІ СВОБОДУ ДІЙ – педагогічне кредо Марії Монтессорі.

Біографія М. Монтессорі,
методи її роботи,  опис діяльності
Життя видатного педагога-гуманіста ХХ століття Марії Монтессорі було яскравим і змістовним, як і час, в  якому вона жила.  Доля  подарувала їй неординарні здібності та виняткову наполегливість у досягненні мети, уміння захоплювати людей ідеями і силою особистості, радість дружби з видатними людьми століття і щастя побачити результати своїх наукових досліджень майже у всіх великих країнах світу. Доля вберегла її від властивого багатьом  ученим відчуження від життєвої суєти, від прихильності до  конкретної установи і службової посади.
Марія Монтессорі /1870-1952р.р./ — видатний  італійський педагог, яка реалізувала ідеї раннього розвитку і вільного виховання  дитини.
Народилася Марія  в 1870 році в сім’ї інженера-будівельника. В 16 років стає єдиною дівчиною зарахованою до Політехнічного інституту. Після закінчення інституту починає займатися медициною. Директор медичної школи при Римському університеті, побачивши її вступні документи, сказав: «Бажання стати лікарем для вас не тільки безпрецедентне, а й неможливе  для жінок». При допомозі Папи Лева ХП Марія стає першою жінкою-студенткою Римського університету. Але працювати за фахом не довелося – недовіра до жінки-лікаря. У 1899 році їй пропонують посаду директора Римського ортофреничного інституту. Вона взялась  за дуже складну справу – виховання і освіта розумово відсталих дітей.
І ось через рік її роботи, у 1900 році проводилась олімпіада серед молодших класів, і учні М. Монтессорі перемогли дітей звичайних шкіл. Результати  підтвердилися. «Це чудо», — говорив англійський дипломат. Марія Монтессорі не чекала такого результату, вона просто працювала з дітьми.
М. Монтессорі великий спостерігач над дітьми і ці спостереження народили її педагогіку. Мету цієї педагогіки можна сформулювати таким чином: ЗБУДИТИ В ДУШІ ДИТИНИ ЛЮДИНУ, ЩО ДРІМАЄ В НІЙ. (фото
45 років свого життя і діяльності присвятила Монтессорі пропаганді наукової постановки справи  суспільного виховання.
Три провідні положення характеризують суть педагогічної теорії М. Монтессорі:
1. Виховання повинне бути вільне.
2. Виховання повинне бути індивідуальне.
3. Виховання повинне спиратися на дані спостереження за дитиною.
Спираючись на дані фізіології, антропометричні характеристики дітей від 3 до 7 років, вік, який М. Монтессорі визначає як «творчий», оскільки  саме в цьому віці складаються і зміцнюються  всі головні риси і функції організму, педагог ставить задачу знайти способи, щоб полегшити дитині її складну внутрішню роботу психічного  пристосування, духовного зростання.
Техніка методу Марії Монтессорі витікає з природного фізіологічного  і психічного розвитку дитини і направлена на виховання м’язів, виховання відчуттів і розвиток мови.(фото)

У книзі «Метод наукової педагогіки, яка була застосована до дитячого виховання в Будинках дитини» Монтессорі підкреслює, що педагогічний метод спостереження заснований на волі  дитини, яка  може бути обмежена лише інтересами колективу.   Звідси робиться висновок про те, що в дитині слід пригнічувати те, що  може образити або нашкодити іншому, що носить характер грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони не виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.
Педагогічні ідеї  М. Монтессорі своєю новизною і гуманістичною спрямованістю захопили розум і душі  педагогів різних країн. З її абсолютно незвичайним досвідом знайомляться, вивчають праці, які видані в Римі, інших містах Італії, в багатьох країнах світу. В першу чергу широке поширення набула  в перші два десятиліття ХХ століття книга Монтессорі «Метод наукової педагогіки, вживаний  до дитячого виховання в будинках дитини». Вона  була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську, українську та  інші мови народів світу.
Широке розповсюдження і застосування знаходить дидактичний матеріал М. Монтессорі. Він стає  учбовим матеріалом не тільки  в роботі з дітьми, але й в підготовці  вчителів на численних курсах.
В Україні до 1917 року система М. Монтессорі також одержала визнання. Її досвід висвітлювався в педагогічних журналах, видавалися її книги, з практикою будинків дитини знайомилися видатні діячі дошкільного виховання того часу (Н.Д. Лубенець, С.Ф. Русова і інші).
Н.Д. Лубенець пропагувала метод Монтессорі в  Україні через журнал «Дошкільне виховання», вона виступила  з аналізом положень її методу.  С.Ф. Русова – в лекціях перед студентами Фребелівського жіночого педагогічного інституту, який функціонував в Києві аж до революції і потім ввійшов складовою частиною в Інститут Соціального виховання  (нині  Національний педагогічний  університет імені Драгоманова).
Належна  оцінка і повернення знов до системи Монтесорі відбувається в 60-і роки завдяки праці А. Усової «Сенсорне виховання дошкільників», в   якій система Монтессорі аналізується з позиції сучасної дошкільної педагогіки в аспекті сенсорного виховання.
Хотілося б детальніше зупинитися на тих основних поняттях, які використовувала Марія Монтессорі.
«Наукова педагогіка, — писала вона, — це щось невизначене. Про що лише говорять, але  чого  ще немає насправді. Можна сказати, що  до самого останнього часу це була лише інтуїція, лише натяк на науку,  яка повинна визначитися.
Для того, щоб створити наукову педагогіку, необхідно, щоб школа давала простір вільним і природним проявам особи дитини, — в цьому  і полягає істотна сторона реформи. Тому основним в  науковій педагогіці повинна  бути свобода учня, яка  давала б можливість безпосереднім проявам його особи. Марія Монтессорі говорила: «Якщо нова педагогіка повинна з’явитися в результаті вивчення особи дитини, то це вивчення вироблятиметься тільки  таким способом, при якому воно полягатиме у спостереженні над вільною дитиною».
Немає сумнівів, що потрібно виходити не з будь-яких догматичних переконань на психологію дитинства, а з методу, який  дав би дитині можливість розвинути ПОВНУ СВОБОДУ. Лише тоді можна буде спостерігати безпосередні прояви його індивідуальної природи і будувати  на них висновки істинної наукової психології дитини.
На  підставі всього вивченого і прочитаного М.Монтессорі створила  власний метод навчання читанню і каліграфії. Їй вдалося навчити за допомогою нього декількох недорозвинутих дітей з притулків для божевільних читати  і каліграфічно правильно писати настільки добре, що їх  потім відправили на іспит в народну школу разом з «нормальними» дітьми, причому вони цілком успішно витримали його. М.Монтессорі після цього сказала: «в той час, як всі захоплювалися успіхами недоумкуватих, я дошукувалася  причин, що затримали здорових і щасливих дітей школи на такому низькому рівні, що на випробуванні з ними могли змагатися нещасні вихованці».
Виправдавши на досвіді свою віру в метод Сегена, Монтессорі відсторонилася від активної роботи над відсталими дітьми. Їй хотілося випробувати методи для відсталих дітей над «нормальними» дітьми першого  елементарного класу.
Інженер Едуард Таламо, головний директор римського «Суспільства дешевих квартир», запропонував М. Монтессорі зайнятися організацією дитячих будинкових шкіл (дитячих садків). Цей новий вид школи назвали «Будинком дитини». Під такою назвою 6 січня 1907 року в Римі  на  Via del Мasi, 58 і була відкрита перша школа Марії Монтессорі, яка знаходилася під особистою її відповідальністю і керівництвом.
Хотілося б привести, як приклад, Регламент «Будинку дитини»:
«Римське суспільство дешевих квартир затверджує в своєму будинку «Будинок дитини»: у ньому можуть збиратися всі діти дошкільного віку сімей мешканців.
Головне призначення будинку дитини – в наданні піклування дітям, якого батьки не можуть їм дати, бо повинні іти на роботу.
У  будинку звертається увага на виховання, гігієну, на фізичний і етичний розвиток дітей шляхом вправ, які необхідні у їх віці.
Батьки, які хочуть користуватися будинком дитини, не платять нічого, але вони зобов’язуються виконувати наступні вимоги:
— посилати в певну годину своїх дітей в будинок дитини чисто вимитими і в охайному одязі  з фартухом;
— виявляти повагу і шанування до вчительки і всіх осіб, що перебувають при будинку дитини;
— допомагати вчительці у вихованні дітей.
— не менше разу на тиждень матері можуть розмовляти  з вчителькою, повідомляючи їй відомості про домашнє життя дитини, і одержувати від неї потрібні поради і вказівки.
У будинках дитини М. Монтессорі застосовувала до «нормальних» дітей методи виховання недорозвинених. Вона писала: «Якщо можлива паралель між недорозвиненою і нормальною дитиною, то саме в періоді раннього дитинства, коли дитина позбавлена передумов розвитку, і дитина, яка ще не розвинулася, можуть бути до деякої міри зіставленні між собою».
Дійсно, зовсім маленька дитина  ще не має упевненої координації мускульних рухів, звідки — невпевнені рухи ніг, невміння виконувати найпростіші рухи повсякденного життя (застібати плаття, надягати колготки тощо). Органи чуття ще не досить розвинені, мова примітивна і містить дефекти, характерні для цього віку. Трудність зосередження уваги, загальна нестійкість —  все це риси, що ріднять нормальну дитину з дитиною недорозвиненою. «Отже, — робила висновки М. Монтессорі, — прийоми, що зробили можливим розвиток духовної особи недорозвиненої дитини, можуть сприяти розвитку дитини взагалі. Багато дефектів у дітей, наприклад, дефекти мови, виникають тільки через те, що дитину надають самій собі в період, який є найважливішим для її розвитку – від 3 до 6 років, коли складається і  зміцнюється весь організм».
Також вона радила керівнику школи збирати відомості з бесід  з матерями  про батьків і їх звички, про розміри заробітку і сімейних витрат. На підставі всього цього складати історію кожної сім’ї.
Але повернімося до методів, які застосовувала М. Монтессорі в будинках дитини.
МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ М. Монтессорі включає методичні спостереження морфологічного розвитку дітей. Основа цього методу – свобода учнів в мимовільних, безпосередніх проявах. Маючи це на увазі, М. Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку і меблювання класу.
ДИСЦИПЛІНА  В СВОБОДІ – ось інший важливий принцип будинків дитини М. Монтессорі. Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється від звичайно прийнятого. Раз дисципліна заснована на волі, значить, вона повинна бути активною. У будинку дитини М. Монтессорі учня називали дисциплінованим, коли він умів володіти собою і вільно розпоряджатися собою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Там дитина вчилася рухатися, а не сидіти нерухомо, таким чином вона готувалася не до школи, а до самого життя. Тобто з дитини вироблялася людина самостійна і така, що  легко справляється з повсякденним життям.
Перші прояви особи необхідно оберігати і шанувати свято і  благоговійно. А для цього необхідно  не затримувати мимовільних рухів дитини і не нав’язувати їй чужої волі. При цьому не мають на увазі даремні або шкідливі вчинки, ЯКІ НЕОБХІДНО ПРИГНІЧУВАТИ І  ЗНИЩУВАТИ.
М. Монтессорі говорила: «Не можна бути вільним, не будучи самостійним». Тому перші активні прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинні направлятися таким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність. Потрібно  розвивати в дітях уміння домагатися своїх цілей і прагнень. Все це необхідно для вироблення самостійності і незалежності в дітях. Але якщо дитина чого-небудь не робить, то вона, очевидно, не знає, як це робити.
Обов’язок вчителя по відношенню до дитини, згідно теорії М. Монтессорі, полягає в тому, щоб допомогти їй оволодіти всіма корисними для цього засобами.
В наш час, коли формуються нові державні і суспільні структури, направлені на демократизацію і гуманізацію виховання і освіти, йде пошук нових шляхів організації педагогічного процесу, оновлення методів роботи  з дітьми.
Цим значною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічної системи Монтессорі і методів її роботи.
Світова слава М.Монтессорі — не просто данина подяки її педагогічному генію, а живе втілення її педагогічних ідей і методичних розробок.
Найкращим спростуванням поширеної думки опонентів щодо  самопропагування М. Монтессорі своїх заслуг є її власні слова, висловлені в заключній промові на 9-у Міжнародному Монтессорі-конгресі: «Ви виявите до мене найвищу повагу  і засвідчите найглибшу вдячність, переключивши свою увагу з мене у напрямку, на який я вказую ВАМ – на ДИТИНУ».
Послідовниця педагогіки М.Монтессорі Юлія  Фаусек писала: «Настане час, коли школи М.Монтнессорі  вкриють всю мережу Європи. Немає більш кращого методу виховання дітей, ніж метод М.Монтессорі. Найрізніші діти у виявах свого інтелектуального розвитку є дітьми однієї нації – дітьми мислячого людства».
Організація процесу виховання і навчання у системі М.Монтессорі передбачає спирання на індивідуальність і реалізується у формі індивідуальних занять на яких закріплюються навички роботи та вводяться нові поняття.
Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість.
Другою – простота, в уроці не  повинно бути нічого, крім абсолютної істини.
Третя якість уроку – це об’єктивність, на уроці особа  вчителя повинна відступати на другий план, даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини.
Основним керівництвом для ведення такого уроку повинен служити метод спостереження, що включає і свободу дитини. Вчитель повинен дотримувати двох умов: по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи  урок, і по-друге, не можна давати відчути дитині, що вона помилилася або не  зрозуміла, тому що цим порушиться її природний стан, який необхідний вчителю для психологічних спостережень
У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місць належить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів для того, щоб досягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і є  головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні  інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тим самим у дитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М. Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, які б не дратували і не викликали напруги  у дітей.
Мета виховання відчуттів – загострити сприймання предметів шляхом повторення вправ. Але як не бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, все ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям.
Для цього Марія Монтессорі  проходила з дітьми три періоди:

  1. Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний  колір, говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, — це синій. Потім  кольорові  круги  клали на стіл так, щоб дитини весь час їх бачила.
  1. Розпізнавання предмета по назві.  Дитині говорять: дай мені синє, дай червоне.
  1. Запам’ятовування назви  предмету. Показуючи предмет, питали дитину, якого він  кольору, і дитина повинна відповісти: червоний, синій.

В основу педагогічної системи М. Монтессорі поставлена біологічна передумова, тобто, життя, а любе життя є існування вільної активності. Посаджене деревце буде  рости.
Як уже говорилось раніше, з використанням елементів педагогіки М. Монтессорі я працюю уже 15 років. Головним у цій системі є формування самостійності  та самонавчання, впевненості у своїх  можливостях, подолання закомплексованості, бажання та інтерес до знань, до оточуючого  навколишнього світу.
Використовуючи в своїй  роботі елементи  педагогіки М. Монтессорі я побачила, що в кожній дитині існує свій  природній  внутрішній потенціал, який може розвинутися тільки у взаємодії з навколишнім середовищем та за наявності свободи.

ЗАПОВІДІ МАРІЇ МОНТЕССОРІ.

  1. Ніколи не говори про дитину погано, ні при ній, ні без неї.
  1. Концентруй свою увагу на розвитку доброго в дитині,  тоді  поганому буде залишатися мало місця.
  1. Будь активний  в підготовці середовища. Показуй місце кожного розвивального  матеріалу і  правильні способи роботи з ним.
  1. Будь готовий відповісти на запитання дитини, завжди  слухай і відповідай дитині, яка звернулась до тебе.
  1. Поважай дитину яка  зробила помилку, але  зможе виправити її.
  1. Поважай дитину що відпочиває або спостерігає за роботою інших. Ніколи не заставляй  її до активної дії.
  1. Допомагай тим, хто шукає собі заняття але не може знайти або  вибрати його.
  1. Завжди в спілкуванні з дитиною  використовуй найкращі манери і пропонуй все краще  що є в  твоєму життєвому досвіді.


РОЗВИВАЛЬНА РОЛЬ МАТЕРІАЛУ МОНТЕССОРІ
Розроблена Марією Монтессорі теорія індивідуального виховання, де інтегровано дані багатьох суміжних наук, — є об’єктом зацікавлення теоретиків і практиків протягом усього ХХ століття.  Дидактичний матеріал Монтессорі не є загальноприйнятим навчальним обладнанням. Його роль суто внутрішня: допомагати «самобудівництву» дитини та її духовному поступу. Дітям  подаються зовнішні стимули, які привертають увагу й спонукають зосереджуватися з власної волі, а не  з  ініціативи педагога. Саме така свобода вибору необхідна їм для подальшого розвитку.
В основу Монтессорі-матеріалу покладена концепція активної особистості, яка розмірковує, спілкується й розвивається через реакції, зумовлені  систематичним впливом. Всі предмети її дидактичного матеріалу  ретельно апробовані серед дітей на придатність для  самостійних повторних вправ. Вони  цілком задовольняють реальні потреби дитини і  враховують її здібності.
Марія Монтессорі дотримувалася таких принципів у створенні і використанні дидактичного матеріалу:
— значущість його для дитини;
— ізоляція труднощів, тобто доступність для маніпулювання;
— поступове ускладнення і виправлення за дизайном і способами дій;
— можливість додаткової підготовки до подальшої роботи з ним;
—        абстрагування від початкових функцій.
М. Монтессорі говорила «МАТЕРІАЛ ЦЕ НЕ ІГРАШКА, А ПІЗНАННЯ СВІТУ».
Розвивальний матеріал, на думку педагога, є немовби щаблями драбини, якими дитина піднімається у засвоєнні культури, у формуванні вищих здібностей.
М.Монтессорі визначила такі зони  дидактично-розвивального матеріалу  для роботи з дітьми:
I. ЗОНА ВПРАВ ПРАКТИЧНОГО ЖИТТЯ (фото)
1. Рамки-застібки;
2. Баночки для переливання води, баночки для пересипання;
3. Ножі, ножиці;
4. Шиття голкою, пришивання ґудзиків, шиття голкою  по картону;
5. Мочалки, лійка, піпетка, ложка;
6.Серветки, носові хустинки.
ІІ. ЗОНА СЕНСОРИКИ (фото)
1. Різноманітні кубики;
2. Шумові та смакові коробочки;
3. Набори на вагу;
4. Скринька з кусочками тканини;
5. Кольорове доміно, мозаїка, набори ґудзиків, намисто різного кольору;
6. Зразки тканин, прищепки, скріпки.
ІІІ. ЗОНА РОЗВИТКУ МОВИ ТА НАВЧАННЯ ПИСЬМА(фото)


1. Букви – великі та малі, на позначення голосних та приголосних звуків;
2. Алфавіт;
3. Предметні картинки на кожну букву алфавіту;
4. Таблички для звукового аналізу слова;
5. Таця з манкою або мукою для  письма букв;
6. Слова-малюнки з написами;
7. Картки з іменами дітей.
IV. ЗОНА МАТЕМАТИКИ(фото)

1. Цифри-шершавчики;
2. Математичні штанги;
3. Рожева башта;
4. Геометричний комод;
5. Конструктивні  трикутники;
6. Парні-непарні числа;
7. Деканомічний квадрат;
8. Рахівниця;
9. Математичні сходи.
V.  КОСМІЧНА ЗОНА (фото)

У створенні підготовленого розвивального середовища та дидактичних матеріалів необхідно дотримуватися відомого принципу актуального і найближчого розвитку, який відбиває різницю між тим, що дитина здатна зробити сама, і тим, що вона робить з допомогою педагога. Кожна вправа з монтессорівським предметом  має дві мети — пряму і непряму.
Перша мета сприяє актуальному розвиткові дитини,  друга слугує роботі на майбутнє.
Правила користування Монтессорі-матеріалом.
Вчитель навчає дітей правильно й дбайливо користуватися кожним посібником, акуратно розкладаючи предмети на килимку або столику у певному порядку. Коли вправу закінчено, дитина збирає все і ставить на своє місце, щоб цим міг скористатися хтось інший. Кожен  має право брати Монтессорі-матеріал за власним бажанням, без втручання будь-кого. Похвала або навіть усмішка вихователя можуть стримати дитину, змусити її відкласти те, з чим вона збиралася попрацювати.
Показ правильного використання нового посібника називається презентацією, або основним уроком. Його мета не лише продемонструвати основні якості матеріалу і способи  його використання, а й допомогти педагогові більше взнати про дитину та її  внутрішній розвиток. Основний урок дається лише на основі індивідуального підходу. Марія Монтессорі розглядала презентацію як набуття дітьми певного враження від контакту із зовнішнім світом. А щоб цей контакт був чіткий і зрозумілий, вчитель має ґрунтовно вивчити весь дидактичний матеріал і заздалегідь визначити спосіб подання вправи.
Вимоги до основного уроку такі:
— простота «нічого, крім безумовної істини»;
— стислість «веди рахунок словам своїм»;
— об’єктивність «кинути промінь світла і піти своєю дорогою».
Тривалість уроку незначна —  від півхвилини до двох-трьох хвилин. Причому ініціатива має виходити від самої дитини, а не від дорослого. Педагог, спостерігаючи за дітьми, обирає слушний момент, коли можна перейти до презентації посібника, створити відповідну атмосферу і встановити особистісний контакт. На столі (або килимку)  лежить лише матеріал для уроку, щоб не відвертати увагу  дитини нічим іншим. Спочатку дорослий показує йому всю послідовність дій з посібником, а потім пропонує спробувати відтворити їх. Якщо він правильно зрозумів усе, то працює самостійно, а вчитель лише спостерігає.
Щоб не обмежувати свободу дитини, треба дотримуватись таких умов:

  1. не змушувати її виконувати показану вправу, якщо працює з матеріалом неправильно;
  1. не дорікати їй за це.

Основним  методом керівництва на уроці є спостереження, куди входять також свобода і самостійність дітей.

Особливо привабливий один  із найважливіших принципів педагогіки Монтессорі: «допоможи мені зробити це самому», який свідчить  саме про те, що педагог або інший дорослий не вчить, а допомагає осягати навколишній світ.
Довідатися, як правильно користуватися матеріалом — лише частка його користі для дитини. Справжній розвиток її психічної природи забезпечується і відповідає її внутрішній потребі. Саме повторення вправи дитиною очікує вчитель. Після  повторень вправи у її початковій формі настає ще один період – пошук нових способів використання посібника  комбінуванням кількох взаємопов’язаних вправ або зіставленням його з реальним об’єктом. Така творча активність стає можливою завдяки внутрішньому розвитку дитини у поєднанні з можливостями, закладеними в задумі матеріалу.
Переконавшись, що ідея засвоєна,  вчитель подає той самий матеріал, але  вже наповнює його новим змістом. Це реалізується у формі індивідуальних уроків, на яких закріплюються практичні навички і вводяться нові поняття. Урок складається з трьох частин: встановлення вчителем зв’язку між предметом (або ознакою) і назвою: вказуючи на предмет (або ознаку), чітко вимовляючи назву; впізнання предмета за його назвою: з’ясовує чи дитина асоціює її  із самим предметом,  пропонує показати, подати чи покласти те, що вчитель назвав; маючи певний словниковий запас і навчившись передавати  узагальнені ідеї, дитина знаходить довкола себе реальні об’єкти, які відповідають їхнім новим знанням «небо — блакитне», «квітка гарно пахне», «лимон — жовтий» тощо.
Якщо дитина розвивається нормально, зазначала М.Монтессорі, ми можемо очікувати спонтанного вивчення всього, що її оточує. Вона відчуває величезну радість від свого відкриття, від успіхів  свого ближнього. І розвиваючись кожен на свій лад, індивідуально,                діти є індивідуалістами у вищому розумінні цього слова, у них дозріває бажання стати гідними членами свого колективу.
ГРА У ТЕАТР ЗА ПЕДАГОГІКОЮ М.МОНТЕССОРІ
Одним із  шляхів впровадження  системи М.Монтессорі  є гра у театр. З урахуванням засад цієї педагогіки  йдеться про природний інтерес дитини до пізнання, прагнення до співробітництва, про існування людського інстинкту, автономність, що власне інтегрує всі компоненти  естетичного виховання. Вона сприяє   розвиткові у дітей самостійності, ініціативи, почуття морального комфорту, доброзичливості, доброго настрою, вироблення адекватної самооцінки,  певності в собі.
Гра у театр – ефективний  засіб формування сенсорної культури: поряд із  удосконаленням певних органів чуття дитина набуває досвіду тонше сприймати й відчувати навколишній світ, передавати своє ставлення до нього голосом, інтонацією, жестами, мімікою, рухами. Реалізуються  також її потреби у наслідуванні дорослих, персонажів казок та оповідань; у грі й ігрових діях; у виконанні ролей. Так утверджується думка М.Монтессорі про
важливість сензитивних періодів у розвитку дитини.
Передусім, створюється атмосфера свободи особистості дитини: дорослий іде за її природою, а не моделює як свій відбиток.  Вчитель врівноважений, доброзичливий, усміхнений, відкритий до своїх підопічних. Діти почуваються спокійно, невимушено, говорять і діють так, як хочуть самі, а не так, як  хочуть почути і побачити дорослі, самостійно приймають рішення, мотивують власні дії.
Беручи до уваги думку М.Монтессорі щодо самостійного вибору дитиною матеріалу у театралізованій діяльності, педагог надає змогу вільно обирати ролі, костюми, атрибути і навіть декорації.
При виборі ролей та відповідних костюмів у дітей, зазвичай не виникає непорозумінь, характерних для подібної ситуації, тому що інсценівка повторюється неодноразово за їхнім бажанням і можна випробувати себе  у будь-якій ролі. Тут розкриваються індивідуальні нахили, природний артистизм, і згодом формується вміння узгоджувати бажання з власними  можливостями, тобто закладається адекватна самооцінка.
Педагогіка М.Монтессорі відкидає традиційну практику, коли дитина має мінімум прав, і пропонує нову функцію вчителя – дорослий виступає як порадник, не нав’язує свої знання і думки, не навчає дитину, а допомагає їй самій пізнавати довкілля і, власне, вчиться разом з нею. Кількість пояснювальних слів мінімальна. Так реалізується принцип «допоможи мені зробити це  самому». Використовуючи його при організації театралізованої діяльності, при проведенні сюжетно-рольових ігор вчитель тримається на « задньому плані», не заважає дітям своїми  вказівками, підказками, а опосередковано впливає на них.  Коли хтось уперше виконує роль ведучого, дорослий поряд з ним – сидить на стільчику. Він не втручається в події, але дитина відчуває його підтримку і грає роль без хвилювань і напруги. Сором’язлива, малоактивна у повсякденному житті дитина глибше  розкривається в інсценівках, сюжетно-рольових іграх, проявляє  якості, які важко було розгледіти раніше.

Один із принципів концепції М.Монтессорі – створення відповідного радісного середовища, привабливого дизайну – дуже добре реалізується у театральній діяльності дитини, в атмосфері свята, краси, позитивних емоцій. Прикрашена зала, декорації, костюми, гарно вбрані вчителі, батьки, гості викликають радісний настрій у дітей, суголосний їхній природі, їхнім потребам. Це дитячий світ – світ казки, гри.  Таким способом досягається мета, коли не дитина пристосовується до дорослих, а дорослі до неї, до її почуттів, бажань, настрою, тобто створюють таке середовище, яке стимулює процес самовиховання.
Практичні розробки уроків з використанням елементів альтернативної технології навчання та виховання М.Монтессорі
Урок Тиші
(самовиховання та самонавчання)
Мета  уроку:
— розвивати  самостійність під час вибору матеріалу та під час роботи,  волю, інтелект, творчі здібності;
— виховувати культуру поведінки, самодисципліну;
— корегувати  попередньо набутий досвід, зорове сприймання, дрібну моторику
Обладнання: елементи дидактичного матеріалу М. Монтессорі.

ХІД  РОБОТИ
1. Концентрація уваги – елементи педагогіки М. Монтессорі
а) ходьба по колу;
б) привітання;
в) передача стаканчика з холодною водою;
г) побажання один одному на день;
ВЧИТЕЛЬ: Я хочу провести вправу «Тиша».
МЕТА: навчитися відчувати повну тишу (можна написати на дошці слово «тиша», або це зможе зробити дитина, яка вміє писати і обійти з дошкою всіх дітей).
Вчитель: Сядьте, куди хочете, і сидіть тихо-тихо. Наші руки залишаються у спокої, рот закритий, ми не рухаємось.
Діти розміщуються на стільчиках, килимках, хто де хоче. Я сідаю так, щоб усі діти могли мене бачити, надаю своєму тілу  спокійної пози і тихим голосом, який поступово переходить у шепіт, звертаю увагу дітей на їхні ноги, руки, спину тощо. Намагаюсь  знайомити дітей з різними ступенями тиші в  повсякденному житті, звертаю їхню увагу на те, скільки шуму робимо ми, самі того не помічаючи.
Дуже важливо й корисно запропонувати дітям глибоко вдихнути і видихнути, після чого вони дихають легше й спокійніше. Коли настає тиша, кличу до себе дітей по одному, називаючи кожну дитину на ім’я тихим голосом. Дитина встає і якомога тихіше йде до мене. Щоб почути своє ім’я, дітям доводиться уважно слухати.
ПОДАЛЬШІ ВПРАВИ:
запропонувати дітям послухати в тиші окремий звук або шум, на який раніше в звичайній ситуації не звертали уваги: ходять люди, лунають чиїсь віддалені голоси, цокає годинник, співають пташки, їдуть машини тощо.
КОРИГУВАННЯ ПОМИЛОК:
— шум, який виходить від самих дітей, а не ззовні.
РОЗШИРЕННЯ СЛОВНИКА: тиша, тихо, спокій, слухати, назви джерела звуку (годинник, пташка, машина).
ОСОБЛИВИЙ ІНТЕРЕС:  нерухомість.
Після цієї вправи пропоную дітям обрати собі матеріал за своїми інтересами і продовжую урок (діти, позначивши свою автономію картками, працюють, а я  проводжу індивідуальний урок з дитиною, яка дала на це свою згоду).
ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
– РАМКА З БАНТАМИ
Мета:
—          навчити дитину розв’язувати  і зав’язувати банти;
—          виховувати самостійність;
—          розвивати моторику, координацію рухів;
—          коригувати зорове сприймання, просліджуючу функцію зору, орієнтацію в малому просторі.
ВЧИТЕЛЬ: « Я покажу тобі, як розв’язують і зав’язують банти» (пальцями лівої і правої руки  беру краї верхнього банта і одночасно рівномірно розтягую; вказівним і середнім пальцями лівої руки  притискую знизу до поверхні стола обидві частини тканини, що межують, а вказівним пальцем правої руки розв’язую вузли бантів, потім показую, як потрібно зав’язати банти). Дитина весь цей час дивиться, як я це роблю, а потім  прошу дитину зробити те ж саме, що робила я.
КОРИГУВАННЯ ПОМИЛОК:
—          бант розв’язується сам по собі.

РОЗШИРЕННЯ СЛОВНИКА: бант, стрічка, вузол, розв’язати, зав’язати, петля, рамка-застібка.
ОСОБЛИВИЙ ІНТЕРЕС:
—          розформування і формування банта;
—          зав’язування вузлів.
Під час  уроку спостерігаю за роботою дітей та веду спостереження, за допомогою яких планую  подальшу корекційну роботу на заняттях з дітьми.
Під час цього уроку діти самостійно виконують фізкультхвилинки (коли звучить музика), а також вправи для очей. В кінці заняття  діти самостійно, без нагадування вчителя, кладуть картки з написом свого імені та матеріал, з яким вони працювали, на місце.
Рекомендації по впровадженню в навчально-виховну  роботу
елементів  системи Марії Монтессорі.
1. Розпочинати  урок з концентрації уваги, слухання тиші, привітання.
2. Говорити один одному компліменти, гарні побажання.
3. Позначення своєї автономії (картка з написом імені дитини).
4. Самостійний вибір матеріалу на  уроках Тиші.
5. Уроки індивідуальні 3-5 хвилин, тільки за згодою дитини.
6. Інформація на уроці має бути точною, правдивою, короткою.

  1. На кожному уроці вести спостереження за роботою дитини, з послідуючим  плануванням  корекційної роботи з нею.

Працюючи з учнями підготовчого класу ось уже 20 років , я намагаюсь зробити їхнє перебування в школі змістовним і цікавим, творчим, таким щоб кожен день  запам’ятався їм. І в цьому мені  допомагає система  навчання та виховання  Марії Монтессорі.
Використовуючи в своїй  роботі елементи  цієї системи я побачила, що в кожній дитині існує свій природній внутрішній потенціал, який може розвинутися тільки у взаємодії з навколишнім середовищем та за наявності свободи. Діти вивчають середовище в класі і знаходять у ньому те, що відповідає їхньому інтересові саме на даному етапі розвитку.
Навчальні плани і програми початкової школи відповідають державному стандарту освіти в початковій школі, а основи  педагогіки та філософії М.Монтессорі, на яких будується процес навчання , надають можливість для повної реалізації внутрішнього потенціалу кожної дитини.
На уроках тиші діти відчувають себе дуже спокійно  і вільно. Вони мають свободу, вміють нею користуватися, щодня приймають рішення, роблять свій власний вибір, вміють мотивувати свої дії. І, найголовніше – постійно відчувають бажання навчатися. Цим самим реалізується педагогічне кредо Монтессорі «Надати дитині свободу дій» і  мета – «Збудити в душі дитини ЛЮДИНУ, що дрімає в ній».